Раннім утрєчком (десь о 6.30) вийшла я на лоджію картопельки набрать, ну тіпа построїть із себе хазяйку і зварить пурешечку.
Донька вже зібралась на роботу і заглянувши на ту ж таки лоджію прощебетала
- Ну, фсьо, мам, я полетіла! - побігла на роботу.
Я набрала картопельки і.... обнаруживаю, шо доця, чисто машинально мене там закрила!(((
Японамать! 16 градусів морозу, я в оліппієчкі, дубарь! І нікого, і тєлєхфон в квартірє, і шо РОБИТЬ!?
Бить вікно? Жалко... Шо робить?
Стою, мерзну, думаю і жду пока хто-то із людьов покажеця на горизонті.
Знаючи доньчину привичку вилітать із квартіри і не закривать двері, мені було не так стрьомно)))
І тут бачу димок сігарєтний піднімаєця з нижнєй лоджії))
Уряяяя! Я спасєна!
Перехиляюсь і зву чєловєка. Оказуєця сусідка у мене рано утрєчком виходе покурить. Я уже вся на дрижаках прошу підняця і открить мене.
Люди, а якби ото вона не курила і вела здоровий образ жизні, скіки б я на тій лоджії мерзла?
Піду куплю їй сігарєт, хай куре людина, бо не всігда ото те, шо ніззя - зло!)))