Если жизнь тебя *бёт...
значит у неё встает,
значит ты ей нравишься...
так чего ты паришься?
Красивым это утро было,
Гора вдали едва видна,
За горкой солнышко всходило,
Трава у дома зелена.
Петрович выходил из дома,
Решил немного погулять,
Увидя красоту такую,
Хотел о многом он сказать.
Хотел сказать, такой красивый,
Рассвет небесно-голубой.
Такие краски, переливы
Полны чудесной красотой.
Но по привычке, по старинной
Не смог он большего сказать
Сказал - вот это вот картина!
И под конец добавил - Б%%%ь!
Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає...
P.S. Подібну "творчість" дуже рідко можна побачити, тож і вирішив, що вона може бути цікавою.
Нет более загадочных существ,
А нам и невдомек, что эти милые созданья,
В отличие от нас от всех,
Уже давно познали тайну мирозданья
И пусть невежды говорят про них,
Пусть шлейф клеймений тянется давно,
Их не волнует мнение других
Им все равно, им все равно
И вот, сама, не знаю почему
Стою у врат кошачьего чертога
Они идут ко мне по одному,
Взирая на меня глазами Бога
Стихи Yanna
Лисичка подала у суд таку бамагу:
Що бачила вона, як попелястий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Медвідь, Вовки були підсудки,
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.
«Як можна гріх такий зробить!
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м’ясиво»,
Ведмідь сердито став ревіть.
«А то він сіно їв!» - Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Да судді річ його спочатку перебили,
Бо він ситенький був. І так опреділили
І приказали записать:
«Понеже Віл признався попеластий,
...