Був собі один великий цар. Мав дуже файного сина і з того страшно тішивсі, бо той носив светер «Ля Коста» і джинси самбірської фабрики воєних мундирів і шнурків. Той виріс і їдного дня каже татові:
– Всьо, неньку, хочу сі женити, бо вже на вочи не виджу.
– Файно, – каже цар, – кобіту вже собі зняв?
– Ще нє, але буду завтра шукав, бо дітиска в споднях пищат!
І зачав син помежи рагулями їздити, жінку шукати. Нарешті доперло їго аж на Краківский базар ві Львові. Видить – краса неземна і кучерява віники спродає.
– Шо, дурна, підеш за мене заміж, бо я царевий син в натурі…
– Не за
Читати далі...