На уроці географії у школі:
- Діти! Пограймо у гру. Я описуватиму вдачу якогось народу, а Ви будете відгадувати, що це за народ. Добре?
- Домовились!
- Отже, гарний народ: і працюють наче, і гостинні трішки, проте як вип’ють - ховайся, бо буде лихо…
Петрик викрикує:
- Та це ж москалі!
- Ну, які ж москалі, Петрику, вони росіянами звуться… А взагалі то правильно! Сідай. Наступне:
і хазяйновиті вони, у всьому порядок та рахунок знають, тільки от взимку в них снігу не випросиш…
Марічка підскакує:
- Я знаю, жиди це!
Та які жиди - їх євреями кличуть. А взагалі то правильно! Сідай, Марічко.
Остання людність:
хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі-гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть… Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить: “А, бодай вона згоріла…”
У класі мовчанка.
- Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
- Зате ми гарно співаємо…