( або - «Про свєцькі развліченія депутатів, основані на лічном опиті»…)
Ще одне спостереження з дороги. Гаішники останнім часом стали набагато гуманніші і майже не ховаються в кущах, і даже не вискакують внізапно на дорогу з якимсь феном для сушки волос, щоб тебе оштрахвувать за прєвишеніє. Замість цього вони тепер їздять з державними флагами на машинах, а деякі (самі отпєті) даже з флагами Євросоюза… У який спосіб вони тепер заробляють на жизнь, - я даже не знаю, ну якось викручуються…
Вони такі були не всігда, я помню. Самі злобні гаішники і нєтєрпімі були за часів правління Януковича… Видно це шось заразне і передається капельно-дихальним путьом чи половим, хрен його зна, я не спеціаліст. До Януковича вони були вполнє вміняємі, хоть і не всігда… Напрімєр, Олександр Абдулін мені розказував, як його якийсь нещасний гаішник зупиняв кожного вечора на трасі на Кончу і казав пошепки: ви тут, пожалуста, постійте просто, бо начальник заіпав в доску, каже – зупиняй когось, а кого на цій йопаній трасі спинеш? – Отакоє… Так само мені один опитний гаішник на Кіквідзе колись жалувався: ну що за ху…ня? _ Кого не спини – якщо не документ, то якась справка, блять… іпав я такий участок…
Так отож. Купив мій кум одного разу дуже інтірєсну машину, тіпа ретро, вінтаж… Газ 56-ть, чи 61-н, я не розбираюся. Ну, в общим кабріолєт времьон войни. Машина йому, конєшно, була не нужна, бо в нього їх і так штук шість. Ну іногда, коли сильно напиваєшся, то душа так і просить 61-го «Газу»-кабріолєту і од судьби не уйдьош…
То той «Газ» стояв у дворі пару зім без движенія, бо він своє вже од’їздив навсігда, як він думав… Але знайшовся якийсь толпойоп, який його одремонтірував і «Газ» зажив новою жизню, як стрємітєльний Франкенштейн. І ще з березня було понятно, що вже на ньому пора кататься по просторам родіни…
Значить, якось літом зварили ми плов, ззіли його до крихти і було нам скучно, то ми поїхали на цьому «ГАЗу» кататься по окрестностям. Якщо я Вам скажу, що ми були сильно тверезі, то це буде откровєнна неправда. Ну, в своє оправданіє можу сказать, що по дорогам общественного пользованія ми не їздили, а тільки по якимсь пенькам навколо річки Козинки, тобто - якщо й могли комусь зламать шию, то хіба – собі… ГАЗ був дуже радий, що вирвався на волю, димів вихлопною трубою, перескакував через дерева, згадував молодость і, судя по всіму, шукав в зарослях фашистів своїми умними фарами… Але знайшов не фашистів, а гаішників, що, конєшно, не одно і то же, ну десь близько…
Гаішники стояли на дамбі неподалік від Українки. Це було дуже странно. Бо гаїшником в цьому районі работать опасно. Можна внізапно зупинить свого собственного начальника з кальяном, мангалом і прастітутками в салоні і всьо – прощай кар’єра. Може вони просто заблудилися, чи поламалися…
Коли вони побачили наш екіпаж, який бодро вискочив на трасу з козинських джунглів, то сначала хотіли тікать, але потім передумали й вернулися. Та спинили нас на самому інтіресному місці… «Здравія желаю», - сказав мені старший начальник хтивим голосом. Він був взволнований і радосний од такого потенціального успєха…
Здрасьте-здрасьте, - кажу, гражданін начальник, і вам всього хорошого, з празником вас, кстаті… Спасіба, - відповів опитний міліціонер, хоч ніякого празника тоді й не було..
Куди це ви їдете? Шо то у вас за транспорт? Чого він без номерів? Чи є у вас документи? Скільки ви випили? – поінтєрєсувався товаріщ капітан… З часів Ніколая Копєрніка та подлої срєднєвікової інквізиції ніхто нікому скільки риторичних питань відразу не задавав… «Так а хулі, блять», - відповів мій кум, і це був йомкий і содєржатєльний отвєт на всі поставлені вопроси…
Ви, вообще, хто?- на всякий случай поцікавився офіцер дорожної поліції… Я, вообще-то, кажу, діпутат, ну доказать я цього вам не можу, бо з документів у мене тіки труси, на яких не видно ні каплі депутатського імунітєта… А це хто? - безцеремонно ткнув гаішник жезлом у мого кума, який томився од бєздєлія, сидів за рульом і вже кудись хотів їхать… - Це, кажу, мій кум, помощнік депутата, а я його помощнік в качестві кума по плову, - відповів я з целью сбить з толку представітєлєй дорожной власті… Ну в нього з документів тоже тіки труси. Тільки в нього з цвітами, а в мене з рибами… Хотя по фірмі вони однакові. Це, кстаті, труси фірми Vilebreguin… Фірма була основана в 1923 году в Сан-Тропе спеціально для ізготовлєнія трусов, продемонстрірував я свій фах історика. Гаїшник з інтєрєсом слухав…
Ну, ладно, Віталій Михайлович, каже він мені… Будем оформляться, чи на місці оштрафуємся? – Та лучше на місці, - конєшно кажу… Тіки не понятно як… Ми б конєшно могли отдать вам труси, ну тоді ми будемо полностью антисоціальні елементи, а нам ще їхать метрів п’ятсот, що не так і мало, якщо голому… ще в мене є пачка “Парламенту”, ну вона впала в річку і через те намокла… В принципі, якщо її положить на капот, і постоять на сонці хвилин сорок… Тут у мене десь мисль потірялася і я не зміг довести до кінця вигодну комерчеську пропозицію…
В общим, закончилося тим, що кум поїхав на міліцейській машині до себе додому по дєньги, а остався в заложніках на пекучому сонці, як ото Саїд з “Бєлого сонця пустині” з младшим охвіцером в команьонах. Поки вони не вернулися, то ми обсуждали баб і футбол… Зійшлися на тому, що всі баби-бляді, і футболісти, в принципі тоже…
Кум зміг дома знайти тільки 200 гривень, а з кредитної карти гаїшники взяток тоді ще не брали. “Всьо номально, Петровіч?” - поінтересувався младший гаішник, коли мій кум прибув з заданія… - Та хуй там нормально, Вася, - сказав Петровіч і откровенно зажурився…
Потім він мене пригласив в салон машини і сказав таку дуже душевну фразу: Віталій Михайлович, ну давайте откровєнно. Ви на такій машині, п’яні, без документів, в трусах – і всього 200 гривень! Ну це ж не по-козацьки!!! - Я з ним погодився і мені було откровенно стидно за неплатьожеспособность…
Договорилися, що я дам йому дєнєг на слєдующий день на Червоноармійській коло Олімпійського торгового центру. Він мені повірив і пожав руку. Наступного дня я йому привіз дєньги. Він терпеливо ждав і спитав у мене: як діла? Потом пощитав гроші і сказав: щаслівого путі!
Колись Уельбек написав: якби не побутова корупція, то людство загинуло б в бюрократії і бумагах…
PS. Я знаю, що є люди, які зараз почнуть писать: как там можно, ето взятка, как вам не стидно, ніззя пить за рульом і тд. Я вас прошу: не нада. По-перше, я більше не буду, а по-друге, - мені похуй…
PSPS… П`яним за кермом я ніколи не їжджу. Чесно
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=784440754933949&set=a.178388948872469.39524.100001040967461&type=1
Комментариев: 5