Від того самого Віталія Чепиноги)))

Давав сьогодні своєму другу Ізі таблєтку од живота (пост посвящен годовщині откритія малярійного комара і соотвєтственно – таблєток од цієї мєлкої ну врєдної тварі)…

У Ізі болів живіт. Человєчеський організм така вредна і самоувєренна вешч, шо іногда любить боліть… Особенно, коли багато вип’є. Хотя, казалось би: три бутилки білого утром, три бутилки красного вечером… Всі вітаміни і мікроелєменти – наліцо. Чого тобі ше, сука капризна, нада, а? – Нє, болить собі і все тут… Якось еволюція не учла колічество алкоголю, необходімого чєловєку для нормального настроєнія і самочувствія… В отвєт на більше ніж триста тисяч видів алкоголю, она ізобрєла – алкозельцер, аспірін два пальці, клізму і унітаз… Аскетичненько так… Ну не дура , хіба?

Вообше-то, мені колись якийсь учений розказував, шо ізобрісти лікарство, яке полностю знімає абстінєнтний синдром, в принципі, не сложно. Але род человечеський в такому б случаї спився к ібеням в тєченії тижня… Бо тормозов не буде… Ну, не знаю-не знаю, я б попробував… Колись дали мені суперсекретний порошок чорного цвєта, який, якоби іспользують агенти іностранних развєдок для того шоб когось там спаювать при вербовці, а самим не п’яніть… Це оказався обичний товчений актівіруваний уголь…

А раз, помню, поїхав в Африку. А Дарину (це дочка моя) оставив на попєченіє діда і баби. Дарина пила тоді АСС (це такі шипучі таблєтки од кашлю), бо простудилась… У баби й діда вже погане зрєніє… А рядом з АСС стояв дуже похожий “тюбік” з шипучим “Донормілом”. Донорміл – це французьке снотворне… Дальше розказувать, чи й так понятно?...

В общим, дитина перед школою з утра в тєченії двох тижнів пила доволі сильне французьке снотворне і йшла на учобу… Потом розказувала: блін, думаю, чого ж мені так спать постоянно охота?... А вчителька жалувалась в щоденнику і предупреждала: рібьонок очєнь в’ял, обратітє вніманіє…

А кум мій якось поїхав у В’єтнам. Без мене… Не знаю чого без мене. Якийсь сбой в програмі случився. Ну то не важно… Летів кум бізнесом. І стюардеса спитала: что ви будєтє – кофє ілі сок? Я буду, каже, кум, - і кофє і сок.. І ше я буду, пожалуй, літр коньяку “Хеннесі”… Просто ради настроєнія, пока не взлетіли… “Тільки я і небо синє”, як пєла Могілєвська… Синє небо, синій кум… Ліріка… Ну хоч синій, а не голубий, це вже не мало…

Ще була у кума таблєтка для сна. Велика така, як “антімоль”. Якимсь контрабандним путьом завезена в Україну. То він її випив, шоб поспать в польоті. Але перед цим захотів піти в туалєт с целью посцать. І от іду я, каже кум, - а салон самольота становиться вдруг все длінєє і дліннєє. Я до туалєта, а він – од мене… Бачу, каже, шо до туалєта вже десь кілометрів тридцять… Не дойду, - думаю… Ляжу, отдихну…

Будили його вже в городі Хошимін всім екіпажем… Оказалось, шо то була таблєтка не для сна вовсє, а для безнадьожно больних якоюсь тяжолою тропічною малярією… Її дають людям, шоб хоч трохи облєгчіть страданія перед неминуємой смертю…

То кум поїхав з аеропорта в готель, і ліг там спать, та успєшно проспав ще четверо суток… А потом встав, поїхав в аеропорт і полетів додому… Таблєтки вже не пив на обратному путі. Бо вона ж одна була… В общим, В’єтнам кумові не сподобався… Не бачив я там жодної достопримічатєльності, каже…

А я в дєцтві любив таблєтки під названієм “Тєтрациклін”… По-моєму, од температури. Їх потом заборонили за врєдность… Любив я їх за те, шо вони були вкриті такою дуже вкусною і солодкою розовою глазуррю… А “тєтрацикліну” цього дома у нас була завалісь, бо моя мати працювала в больниці медсестрою…

Сначала я його просто так ковтав, як ото “ем енд дебс”, а вже коли наїдався, то починав тільки глазурь обсмоктувать. А самі таблєтки (вже гіркі, без глазурі) оддавав собаці або курям. Вони с удовольствієм їх їли… Бо сільські животні – существа практичні, і, на всякий случай, їдять усе, що попадається на їх жизнєнному путі… Бо, вдруг воно шось полєзне? Із-за цього у собаки і у курей ніколи не було високої температури… Ну, по-крайнєй мєрє, вони ніколи на це не жалувалися…

Мій родич, коли в нього шось болить, то він окриває домашню аптечку і бере любу таблєтку навмання, і п’є… Каже: люба таблєтка должна од чогось помагать, - в мене ше ні разу не було такого шоб зовсім не помогло…

На Коста-Ріці в мене якось заболів зуб. А жив я тоді в джунглях… Обізян там було повно, а стоматолога – жодного… Чогось вони в джунглях не розводяться… То я поїхав у якесь мєсне село і знайшов там зубного врача… На стіні у нього висів діплом Каліфорнійського університету… Сам зубний врач сидів за столом і курив якийсь бамбук… На врачебному столі лежав кіт і їв кусок сирої риби… Цей мєсний стоматолог вивів мене на вулицю, вирвав з землі якийсь корінь і приказав жувать… Пройшло відразу…

А один раз, помню, поїхали ми з Олесем Донієм в Тернопіль на якусь політологічну конференцію… Саму конференцію я слабо запомнив, правда, а от послєдующу діскотєку з елементами бойового гопака – харашо… Правда не всю, а десь тільки до середини… А очнувся вже утром на якомусь пустирі… Сходило ярке тернопільське сонце і больно та безжалосно било в голову молотком…

В часній собственності у мене була тільки бутилка пива “Микулинецьке” та таблєтка алкозельцеру… Бо люди тоді бідно жили… То я ростворив той алкозельцер в “Микулинецькому” і випив з апетітом… Не помогло воно нічого. Брехня… В общим, гавно воно ота гомеопатія, чи як там його…