Якось до мене у двір заблукав старий, стомлений на вигляд пес. На ньому був нашийник, і пес був дуже охайним, так що я зрозуміла, що він не бездомний і за ним добре доглядають. Пес спокійно підійшов до мене, я погладила його по голові, потім він зайшов слідом за мною до будинку, повільно перетнув передпокій, згорнувся калачиком у кутку, важко зітхнув і заснув.
На наступний день він прийшов знову, привітав мене у дворі, знову зайшов до будинку і заснув на тому ж місці. Спав він приблизно годину.
Так тривало кілька днів. Врешті-решт мені стало цікаво, і я прикріпила до ошийника його записку такого змісту: "Хотілося б знати, хто господар цієї прекрасної собаки, і чи знає він (тобто ви), що пес практично щодня приходить до мене подрімати?"
На другий день пес прийшов знову, і до його нашийника був прикріплено таку відповідь: "Він живе у будинку, де ростуть шестеро дітей, двом з яких не виповнилося ще й трьох років. Так що він просто намагається де-небудь відіспатися. Можна я теж прийду до вас завтра? "