Колись починаєшь ти розуміти,
Як треба по-справжньому в світі цім жити!
Тоді розквітає для тебе все небо,
І більшого щастя тобі вже не треба!

Коли підіймаєшься вранці на кручі,
То чуєшь Дніпра ніжні хвилі співучі!
Тоді тобі хочеться крикнути в небо,
Що більшого щастя тобі вже не треба!

Коли хтось сміється поруч з тобою,
І руку її відчуваєшь рукою,
Тоді тихо кажеш ти в чистеє небо,
-Ось воно щастя! І більше не треба!

Але наступає той день випадково,
Коли люди є, а потім - нікого!
І бачиш ти небо, як колір асфальта,
І знаєш: що щастя не буває багато...