У 1789-1790 рр. адмірал В.Я. Чичагов одержав блискучі перемоги над шведським флотом. Катерина ІІ викликала флотоводця до Петербурга для звіту.
Змальовуючи морські баталії, старий адмірал надзвичайно розпалився, кричав, гамселив кулаками повітря і, до того ж, оздоблював свою оповідь такими солоними слівцями, які тільки й можна було почути на корабельній палубі від досвідченого боцмана.
- Та я їх... В Бога... У душу... Таких-сяких... Розтуди-сюди... Уздовж і поперек... У хвіст і в гриву...
Раптом старий моряк прийшов до тями і з жахом подивився на царицю:
- Винуватий, матінко, ваша імператорська величність.
- Нічого, - ховаючи усмішку сумирно промовила Катерина ІІ, удаючи, що нічого не второпала. - Нічого, Василю Яковичу, продовжуйте. Я ваших морських термінів - ах! ах! - ну зовсім не розумію.
Тоді Чичагов знову заходився.
Розповідали, що Катерині ІІ дуже сподобалася ця розмова.