Зілля для загартовування з доопрацюванням ряду обмежень стало зрештою предметом жвавої торгівлі між Чурихом і суміжними державами, неабияк поповнивши скарбницю піднесених некромантів. І дуже вчасно, бо в дослідженнях настав дорогий період зілля, призначеного для вживання всередину.
Всі три вежі наскрізь просмерділися нектаром, амброзією, сомою, аквавітою, бальзамом «Перцар», «spiritus aeternitas» та іншими дорогоцінними рідинами. Добровольці накачувалися зіллям, що обіцяло життя вічне, по саму зав'язку, п'яні вешталися по лабораторіях, виконували народні танці, били вази й посуд, чіплялися до дрейгуриць і грубіянили магам. Виходило замкнуте коло:
- без багатої закуски тіло, стимульоване амброзією, відмовлялося регенерувати з належною швидкістю;
- закушуючи в необхідному обсязі, майбутній вічножитель знижував градус животворящого впливу;
- понизивши градус, він вимагав налити ще, пояснюючи це особливостями зростаючого організму;
- врешті-решт об'єкт втрачав людську подобу, стаючи натуральною худобиною, якій жити і жити, на страх оточення.
Зілля, відчутно розведене заради безпеки, поповнило асортимент зовнішньої торгівлі.
А чурихці перейшли до експериментів зі «здоровим духом».
_________________
З книги Генрі Лайона Олді "Обитель героїв".