Історія сільська, з мого далекого дитинства. Російська тут відверто не проходить...
Словом, влітку батьки залишили нас із двоюрідними на бабусю. А що вона була людина проста, та ще й до того працювала, ми достатньо часто, незважаючи на вік - 6,4 і 3 роки - залишалися самі на себе і з найпростішими господарськими завданнями. Наприклад, козу бабину водою напувати. А коза мала ще той характер. І рогами буцала - найкращі форфарди відпочивають...
Одного чудового дня вона відв’язалася. І ми мали її зловити і знову ув’язнити. Страшно... Намотуємо ми кола в безпосередній близькості до страшного звіра. Друзі підтяглися. Того ж приблизно віку...
І тут - о, щастя! - на велі катить наш далекий родич сільський ветеринар Іван Юхимович. Ловимо його, проблему пояснюємо... Він, подумавши, видає таке:
- Ну ти, Сашко, лови її за РОГИ, а я за ЦЕП візьму...
Допоміг - суттєво ))))
А козу ми такі самі зловили і пишалися собою надзвичайно!