Кулко рольніче львівських лабухів приїхало до заборинівської Бітлі - грати весілля. І якось так сталося, заким фіров їхали - вломили саксофон, щось один клапан до кінця не перекривається. Приїжджають в село і - до першого ґазди:
- Чуєте, вуйку? А, може, є в вас ту який кулібін, жиби саксофон направив?
- Є, хлопці, о-о-он там он, хата в бльостках, на груни, Йван сі називаї..
Приходят хлопці до майстра, той сидит в кузні, коло міхів.
- Сла' Йсу, чоловіче!
- Навіки сла'!
- Чуєте: а ви можете саксофон нам зремонтувати?
- Певні жи так..
- Точно? А як скоро? Бо завтра граємо весілля, а без того сексофона якось..
- Не не бійтиси: за годину прийдіт - всьо буде люкс!
За годину львівськи лабухи знову входят до кузні. Там - гуркіт, тріск, стукіт і баламкання, що аж, певно, в Борині чути, за іскрами й димом майстра ледь видно і чути.
- Не знаю, - майстер, - хлопці, як ви то зробили, але, кіко жию, ше-м не видів, аби так трембіту покрутило..