Моя шкільна подруга, яскрава й гарна дівчина, завжди була оточена чоловіками. Але вибирати не квапилася. Нарешті серце розтануло. І вона погодилася піти зі своїм кавалером у ресторан. Посиділи, випили, повечеряли - все як має бути. А подрузі багато не треба, щоб стати "загадковою". Словом, проводжає хлоп її додомку (а діло було на Хортиці), минають вони пляж... І тут панночка заявляє: купатися хочу! Кавалер і так, і інак - мовляв, і пізно, і темно, і вода не дуже, та й купальника вечірня сукня під низом не передбачає... Але дівчина - кремень: купатимуся - і край! Словом, стягує сукню, далі - білизну (не йти ж потім у мокрій!) - і розпочинає заплив. Купається довго і в кайф. Запливає далеко. Пацан вже боїться, кричить з берега: вертай, мовляв! Фігушки. Хлоп потроху звіріє. І вже кричить: вилазь, ідіотка! А вона: я не ідіотка, я русалка. Та ти ж потонеш, дурепо!!! А подруга спокійненько так у відповідь: русалки не тонуть! Як думаєте, вони далі після того зустрічалися?