:) у мене в дитинстві було кошеня, і коли тато повертався з роботи, воно ще на порозі по одягу швиденько залазило йому на шию і задоволене вкладалося як хутряний комірець. так цікаво було за цим спостерігати!
у мене в дитинстві було кошеня, і коли тато повертався з роботи, воно ще на порозі по одягу швиденько залазило йому на шию і задоволене вкладалося як хутряний комірець. так цікаво було за цим спостерігати! у нас коти розбігались, коли тато приходив додому. У нього був гучний голос, і він привчав їх до порядку, а я захищала... Все доводила йому, що потрібно ласкавіше... Потім тато хворів, кішка перестала його боятися. А коли вона плакала над своїм прийомним дитинчам-кошеням від іншої кицьки, що помирало, то тато плакав теж - я це бачила вперше.:(, бо доросла киця покликала тата на допомогу, а він не зміг їй допомогти...
Чому ми починаємо розуміти близьких краще, ...після того, як вони пішли назавжди???
Чому ми починаємо розуміти близьких краще, ...після того, як вони пішли назавжди???
потому что они больше не могут испортить наше представление о них :)
Чому ми починаємо розуміти близьких краще, ...після того, як вони пішли назавжди??? потому что они больше не могут испортить наше представление о них потому что между детьми и Смертью стоят родители, а когда родители уходят, то остаешься менее защищен (в энергетическом плане). И еще: пока родители живы, ты чувствуешь себя в какой-то степени ребенком, а потом, хошь-не-хошь, взрослеешь...
Комментариев: 9