Не давно почув історію із студентських спогадів одного вірменського письменика Вагана Самсоновича, здається, фамілії не знаю ( якщо хто в курсі підкажіть). Це було ще за часів Радянського Союзу. Так от:
Він із своїми друзями студентами організували вечірку. Зійшлися всі. Не було тільки Сергія. Та ось стукіт в двері. Студенти відкривають - Сергій. Але який - весь обідраний і в синяках. Що трапилось запитують його?
"Та розумієте, - почав розповідати Сергій. - Я поспішав до вас на вечірку, але згадав, що мав передзвонити до товариша. Зайшов в телефонну кабінку, що на вулиці. Набираю номер, аж тут бачу біжить мужчина, такої атлетичної будови, а за ним навздогін міліціонер. та бачу, що міліціонер такий кволенький , тож відстань між ними все збільшується і збільшується. Я як свідомий комсормолець, вирішив допомогти нашим органам в затримці злочинця, тож відкриваю кабінку, мужчина якраз добігав до неї, і падаю йому під ноги. Мужчина падає, міліціонер вже поруч, та раптом я бачу, як міліціонер пробігає повз нас і заскакує в відїзджаючий автобус. Далі я нічого не памятаю..."