Темна,холодна осіння ніч.Кордон польсько-радянський.На польському боці біля вогню сидить поляк,їсть печені ковбаски,картопельку,запиває теплим напоєм.На іншому боці сидить росіянин,зголоднілий,тремтить від холоду,- шкіра та кості. Зазирає заздрісно на іншу сторону границі:
- Ой, я такий голодний, три дні тут чергую,ні рісочки в роті не мав.Поляку дорогий, ми ж як брати,дай мені щось перекусити,врятуй.
Поляк замислився,далі каже:
- Добре,брате,але їжу можу дати лише після того, як три відра води зможеш випити.
- Ну, три відра, то три відра,- подумав росіянин,- але потім хоч наїмся.
П"є відро,півтора,два,все повільніше.Шлунок,зведений голодом за кілька днів,ледь встигає за наступними порціями рідини.Два,два з половиною, - росіянин сів,- два і три четверті, - ще кілька ковтків. Три!-відсунув відро, подивився в бік польської границі, а поляк уже гукає:
- Ну, за такий висилок дам тобі їжі стільки, скільки подужаєш.
- Ой,брате, я вже не хочу,не хочу і не можу...
Після цих слів поляк усміхнувся від вуха до вуха:
- От,бачиш, тобі хотілося пити, а не їсти.