1-й день. Сьогодні летимо в Перську затоку звільняти поневолений іракський народ від гніту якогось тирана. В Ірак. Це така маленька країна (менше мого рідного штату) на півдні Африки (тому що там багато піску й пекуче). Обіцяв Мері привезти відтіля мумію першого іракського фараона й сфотографуватися на тлі знаменитих пірамід.

6-й день. Ми базуємося в маленькій країні на півдні від Іраку. Країна настільки маленька, що ми змагаємося із британськими військовими, хто зможе до плюнути до затоки через всю країну. До речі, ці британці дуже добре знають американську мову.

7-й день. Сьогодні перед нами виступав наш бригадний генерал. Сказав, що Америка пишається нами й що ми, як самий вільний народ, несемо демократію варварам. Тут спека, постійні піщані бурі. Рятуємося тільки за допомогою кондиціонерів. Приїхали репортери. Позували зі зброєю й американськими прапорами. Показували, як ми вміємо вдягати протигази.

8-й день. Командир сказав, щоб готовили мішки для подарунків від захопленого іракського населення. Запасаємося гамбургерами й кокою. Наш полковий лікар каже, щоб із руки прикормлювали іракців обережно. Берегли руки від укусів. При потраплянні слини в кров може бути зараження сказом. Багато не годувати, щоб уникнути різей у шлунку в голодуючого іракського населення. Над нами пролетіли перші бомбардувальники убік Багдада. З гордістю співаємо гімн нашої вільної батьківщини.

9-й день. Висуваємося на позиції. Довідався, що тирана кличуть Садам Хусейн. Ірак, виявляється, перебуває не на півдні Африки, а на півночі. Так мені сказав наш капрал, а він знає все.

10-й день. 21:30. Входимо в Ірак. Десь стріляють. Напевно, іракське населення вітає салютом наші передові частини. Жінок і дітей із квітами поки не видно. Напевно, не попередили, щоб уникнути тисняви біля дороги...

21:50. Побачили першого аборигена. Дивно, але він не підходить до нас дякувати за звільнення від диктатора. Дикий народ, діти пустелі. Удалечині чутні вибухи, командир наказав одягти протигази про всякий випадок.

22:30. Тупий поневолений іракський народ почав стріляти по наших доблесних військах. Всі ми перебуваємо в шоку. По дорозі відловили здичавілу особину (можливо чоловічої статі). Насильно нагодували гамбургерами. Біля п'яти глиняних мазанок ми наздогнали авангард. Кажуть, якісь укурені наркомани почали стріляти по нашому рефрижератору з кокою. Удалечині видніється село. Капрал сказав, що це Умм-Каср, а він все знає. Вирішили штурмувати завтра, добре поснідавши. Поки радист відправив е-мейл у штаб про захоплення Умм-Касра.

11-й день. 9:00. Із самого ранку нас обстріляли при спробі зайти в Умм-Каср. Обкопалися. Чекаємо мішків з піском для обкладання позицій. Окремий 123-й мішко набивальний батальйон обіцяв незабаром привезти вироби. Дали пендель радисту за те що поквапився із повідомленням. Всі агентства вже опублікували. Треба по швидкому брати.

12:00. Незважаючи на наші крики "Американ фуд!", демонстрацію жирного задоволеного Джона й банок з кока-колою, по нам продовжують стріляти. Не схоже, що нас переплутали з військами диктатора Хусейна. Довелося поставити прапор над однією з мазанок. Журналіст, виділений нашому підрозділові, сфотографував вічно укуреного Філа, що чіпляється за прапор (згодом ця фотографія обійшла всі світові ЗМІ - прим. ред.) Повісившись на прапор, Філ упав на землю, випустивши з легенів хмарину конопельного диму. Це була наша перша бойова втрата. Далі не йдемо, чекаємо авіації. Командир наказав прапор зняти, щоб було що в інших містах вішати.

18:00. Іракці продовжують стріляти. Тут небезпечно. Ранили жирного Джона в пузо після його чергової пропагандистської акції (пожирання гарячого "хот дога" на позиції перед очами іракців). Поки викликали вогонь артилерії. Командир зв'язався зі штабом, сказав, що отут стріляють. Обіцяли надіслати британців.

12-й день. 11:00. Ми їдемо на Багдад! Учора під Умм-Каср приїхав діловий англієць. Відразу закрутилися справи, залітали вертольоти. У метушні пропала пересувна похідна кухня-мікрохвильовка, у якій ми розігрівали фаст-фуд. Британці перекинули стільки військ, як говорив поранений жирний Джон, що очікував завантаження в санітарну машину, вертольоти буквально зштовхувалися в повітрі й пачками падали на землю. Бреше, напевно.

14:00. Швидким маршем рухаємося до Багдада. Не зустрічаємо ніякого опору. Наш капрал звірився по глобусу й сказав, що до Багдада такими темпами доїдемо за три дні. Він знає, що говорить. Незабаром кінець війні, радист послав е-мейл у штаб. Цікаво, як там Умм-Каср?

15:00. Спереду якесь село. Капрал говорить, що це Насирія. Радист відправив е-мейл у штаб, що Насирія наша. Хотіли надавати по руках, так не встигли. Тупий у нас зв'язківець, але він єдиний, хто вміє писати. Відправили в тиловий госпіталь Дональда. Він прищемив блискавкою гениталії в туалеті.

22:00. Як виявилося, отут теж стріляють. Попросили зі штабу ще британців, але вони сказали, що в них скінчилися. Обіцяли написати Блеру, щоб надіслав ще. Поки обкопалися біля дороги. Дурачок Джек пішов під кущ й підірвався на міні. Його фекалії розпорошило по наших позиціях. Ніяк не могли привчити дурня користуватися біотуалетом. Капрал напоїв журналіста, тепер той ходить вічно п'яний. Пише про грандіозні успіхи, юрби полонених іракців. Змушує всіх позувати із гвинтівками. Зараз валяється в канаві й хропе.

13-й день. 06:00. З ранку підняли всіх по тривозі. Виявляється, іракці, збуджені храпом кореспондента, почали вилазку на наші позиції. Половині танків заварили кришки люків; в іншої половини вкрали гусениці. Капралові зв'язали шнурки морським вузлом.

12:00. Переустановлюємо гусениці з першої половини танків на другу. Артилерія бомбить Насирію. Капралові в польових умовах провели складну медичну операцію по обрізанню шнурків лазером.

15:00 Отримали наказ йти вперед. Наступаємо.

19:00. Після перших боїв закріпилися на окраїні міста. Перестрілюємося з ворогами, що засіли на сусідній вулиці. У мене закінчується кока. Не знаю, скільки я зможу ще триматися. Моєму другу негру Бобу гранатою відірвало всі ґудзики на гімнастерці, але він не хоче кидати друзів і йти в госпіталь. Герой! Я пишаюся ним!

21:30. Виявилося, на сусідній вулиці засіли наші ж морпехи із сусідньої роти. Обматюкали один одного. Добре, що обійшлося без серйозних жертв. Ми втратили Боба, якому другою гранатою відірвали пряжку з ременя. Довелося його насильно евакуювати в госпіталь. У сусідній роті госпіталізували лейтенанта зі струсом мозку. Важка рука в нашого капрала. Ми його поважаємо.

23:00. Повернулися на базу. Поки нас не було, британська авіація завдала удару по нашим біотуалетам. Зі штабу говорять, переплутали з іракськими складами хімічної зброї. Напевно, через захід... Наші зенітники збили штурмовик і забили пілотів. Радист відправив е-мейл в 321-й окремий ремонтний батальйон, щоб замінили біотуалеты. Поки терпимо.

14-й день. 12:00. Страшні новини. По дорозі на наші позиції іракцями був атакований 321-й окремий батальйон. Іракці захопили багато біотуалетів і декількох полонених. Наші солдати повністю деморалізовані. Кока-кола шукає вихід... Капрал страждає більше всіх, але терпить. Мужній хлопець.

18:00. До вечора наші війська понесли більші втрати. Мене госпіталізували з розривом сечового міхура. В інших справи не краще. Летимо на санітарному вертольоті... Поруч із мною без свідомості лежить капрал. У тил відправили й нашого кореспондента. У нього знайшли страшну місцеву хворобу за назвою "Pokhmеlniу sindrоm". Сподіваємося, наші доблесні війська довершать розгром іракського тирана Садама Хусейна. Прикро, що так і не вдалося побачити знамениті іракські піраміди...