ПОРОБЛЕНО. Частина перша.

Колись баба Зіна з сусіднього будинку винайшла класний спосіб розважитися.
Обираєш малолітню жертву, йдеш до її батьків, а краще - ловиш їх надворі прилюдно, і наганяєш хвилю за хвилею, зводячи наклеп на малого негідника, який знущався зі старенької.
Ну, фантазії їй трохи бракувало, тому знущання були прісними та безглуздими, але це працювало. Проколів я не бачив: усі вірили нещасній бабусі, а не дітям, бо діти апріорі балувані та брешуть.
І ось у мої шість чи сім років баба Зіна навела контрзнущальну гармату і на мене. Тільки на поріг - а вдома скандалище: от як я міг ТАКЕ робити і нащо?
Діда важко було накрутити, але досвідчена маніпуляторка накрутила спочатку сусідів, щоб ті підтримали хором нєгадуючих трудящих її позицію, і навіть клялися, що бачили оте усе.
Оте все - це я ніби гойдався на спільних тросах для білизни (?), на зауваження БЗ почав розгойдуватися ще сильніше, щоб обірвати ті троси і крутити їй дулі. Певно, тримаючись за троса зубами. А коли БЗ взяла лозину та почала грізно насуватися, то бігав від неї за деревами, абзивався і дратувався.
Ніби дурниця. Безглузда дурниця, мені б таке і на думку не спало навіть у шість: що за цирк, коли є значно цікавіші штуки та пригоди? Але влучило добре: дід виписав ременя, і навіть не боляче було, а просто гірко. Як це так - вірити не мені, а якійсь чорноротій бабі? Ременетерапія була масштабною, бо в процесі я не лише ревів, а ще й назвав діда дурнем, який вірить ідіотам.
Друга і третя спроба не мала таких наслідків, мене просто лаяли і бідкалися, що капець вихованню, виросту хуліганом і вапщє. Може, навіть якісь сумніви брали, бо на звинувачення я просто злився і коротко відповідав, що все це дурість і наклеп. Без виправдань та пошуків алібі.
Четверта була тотальним фейлом.
Діду дали відгул, ми з ним поїхали на рибалку і відтягувалися там весь день. Потім я чомусь засів вдома, дід вийшов надвір - і почалося.
Баба Зіна вигадала ще одне знущання, знов накрутила сусідів, і усе це шобло напало на діда, описуючи жахи, яких перетерпіла нещасна старенька від мене, поки він був на роботі.
Клялися-божилися, що отут я бігав, а от з того дерева стріляв у БЗ з рогатки, он навіть ледь око не вибив.
Дід стояв, слухав і червонів. Зараз, сказав їм, приведу хулігана. Залетів до квартири, червоний і злий, пішли, каже, там знов Зіна крутить. Вхопив за руку і витяг надвір.
Я не знав, що і думати. Навіть першого разу я не бачив діда у такому гніві.
Баба Зіна завела нудний перелік сьогоднішніх гріхів, сусіди стали підгавкувати і розповідати, як воно "було". От і гуля від рогатки над скронею, от...
-- Ти де був цілий день? -- різко спитав дід, склоняючись до мене. -- Н-на рибалці, -- відповів я з жахом.
-- З ким?! -- ревонув дід на весь двір.
-- З тобою, -- тут я вже не стримався і заревів.
Дід мене відпустив. Сусіди стали щось вякати про "бреше", але тут над двором зійшлися хмари.
Мій взагалі мирний дід пустив усю кодлу з бабою Зіною і лісом, і полем, і горбами з баюрами, і в три поверхи, і в кільканадцять. Декого навіть за грудки хапав і трусив.
Коли стихія трохи вщухла, лишилися тільки ми двоє та хтось там з сусідів, хто не підспівував.
-- А я дійсно дурень, -- сказав мені дід, і ми пішли додому. -- Сподіваюсь, ти колись мені пробачиш.
-- Та вже пробачив, -- відповів я. -- Ти дядю Юру через стіл перекинув.
-- Юхима? А... Ну скажеш тоді, як ще колись буду неправий - упіймаємо його і будемо кидати.

(далі буде...)