Придумали, значить, вчені пристрій, що може читати думки людини. Підключили до нього монітор, на якому думки проявляються у формі бігучої стрічки. Вирішили перевірити. Узяли студента-медика, студента-педагога та курсанта військового училища.
Посадили медика, підключили, а навпроти нього - посадили симпатичну дівчину. І кажуть: "Вдар її".
На моніторі: "Як??? Я, хто давав клятву Гіпократа? Хто має рятувати людей? Та ще й дівчину?"
Встає з крісла: "Ні, не можу я"
Підключили педагога. Кажуть зробити те ж саме. На моніторі: "Та ніколи в житті! Це ж дівчина, майбутня мама, я ж її дітей навчатиму. Який я приклад подам?" Встає, відповідає, що не буде бити.
Посадили курсаната. Кажуть: "Ану вдар її". Зразу ж йде удар в вухо дівчині. На моніторі пусто. Всі в шоці. Як це? Невже пристрій зламався? Заспокоюють дівчину, садять її знову. Повторюють експеримент. Без жодної затримки удар в друге вухо. На моніторі мирно блимає курсор. Піднімають вони дівчину втретє, та уже вся в соплях, в істериці. Садять знову. "Бий!"
На моніторі по-о-овільно випливає напис:
"Може ногою?.."