«Під час правління Мідія Завойовника Ухтирське ханство оголосило Раґнар-йок своєю споконвічною територією. На краю плато, неподалік від ущелини, було зведено фортецю Алдан-Дибир, резиденцію намісника-бузбаші. Першим же указом бузбаші обіклав раґнаритів казенним хабаром, а також призначив десятинець - особливий податок на кожну добру справу.
Найстаріший з енітимурських аксакалів, вислухавши указ, запитав:
- Га?
Указ зачитали ще раз.
- А навіщо ми плати? - поцікавився аксакал.
- Така воля великого хана!
- А що творити хана-велетеня, якщо ми не плати?
За допомогою камчі аксакалові докладно пояснили, що буде творити «хана» у такому обурливому випадку. Бузбаші особисто спостерігав за надоумленням, по томо зайшов у неприступну вежу зі слонової кістки, під охорону сотні доблесних мамелюків.
Вранці його у вежі не знайшли.
Відправлені на пошуки намісника воїни доповіли, що в аулі Ц'хе із крайньої каверни ("печери") вони чули крики ухтирською мовою, але там було зависоко, а тому бузбаші зник безвісти. Ще за три дні знайомий глухар-аксакал приніс листа від намісника, де хабар категорично скасовувався. Він же надвечір приніс і бузбаші. У того був зірваний голос і сам він перебував у глибокій меланхолії...»

_________________
З книги Генрі Лайона Олді "Обитель героїв".