Після стихійного лиха в Тернопільсьській області поїхав ВФ туда дивитись, як ліквідовують результати стихії. Заїхав в одне глухе село і бачить хата, на ґанку бабця сидить. Сумна, сумна. І відбувається між ними такий діалог:
ВФ - бабцю, чого такі сумні? Що трапилось?
Б - а якою ж мені бути, синку? Був великий град. Стріху на хаті побив. А грошей нема. Латати треба, а пенсія така маленька.
ВФ - бабуля, нєма базара! От тобі дві штуки баксів (дістає з кишені). Найми бригаду, купи матеріали.
Б - ой дякую тобі синку, дякую. Ото поміг мені старенькій.
ВФ - бабуля, а ти знаєш, хто я такий?
Б - знаю, синку, як же не знати, тебе на кожнім стовпі порозвішував наш голова.
ВФ - бабуля, так будеш за мене голосувати на виборах?
Б - синку, ти шо, здурів? Та мені тілько стріху на хаті побило, але ж не голову.