Під зорями вечірніми спивала з губ вино.
Дається щастя кожному,а нам на двох - одно.
Як вміли, так ділилися до скрушного "Прощай!",-
Розстались - не сварилися,
Сказала: "Забувай!".
Умилася солоними
У вербах край села,
Лише крихітку спомину
Од щастя я взяла...
Хто щиро так дивується,
А хто і зло пита: "Ну, як воно,
Згубилася підкова золота?!"
А я стою веселкою:
-Які ж бо ви смішні!
Важке? Важке! А все-таки
Те щастя по мені!
ЯК ПИТИ,- ТО НАПИТИСЯ,
ЯК БІГТИ,- ТО ДОГНАТЬ,
А впасти та забитися,-
ТО З ДОБРОГО КОНЯ!