Весняна повінь. Затопило геть все село. З води де-не-де стирчать лиш стріхи та дерева. Дід з онуком на човні їдуть селом, дивляться, що залишилось... Аж ось малий каже:
– Діду,діду! Оно бачите, бриль вашого кума Миколи?!!
Дід хреститься:
– Упокой , Боже, душу Миколи...
Раптом з води піднімається голова з вусами...
– Миколо! Та ви не втонули!!! Живий!!! А що ви тут робите???
– Орю поле...
– Так повінь же?!!
– Повінь, не повінь, а орати треба...