Шкіромий

Простирадло - утікало,
І білизна - хай їй грець,
І матрасик, мов карасик,
Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу,
Я за пензлик - той нишком
І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало,
Відрізаю шмат чималий,
Але кляті ті шмати
Від мене - під три чорти.

недолугі,
І чому всі речі вщерть
Заюрмились, схаменулись
І сягнули шкереберть.

Чобітки за рушниками,
Рушники за мотузками,
Мотузки за чобітками,
Все батьківське надбання
Шаленіє, скаженіє
І тікає навмання?

Раптом просто із горища
Клишоногий, наче рак,
Шкутильгає водомийник
І до мене мовить так:

Ти гидкеє, ти бруднеє,
Неохайне поросятко,
Ти брудніш за сміттєзбірник,
У люстерко подивись!

У тебе вапно на оці,
У тебе г... на боці,
У тебе такі капиці,
Що іздерлись ногавиці!
Навіть, навіть ногавиці
Від тебе забрались геть!

Дуже рано на світанку
Миють личко каченята
Й пташенята,
І шпачки, і пацючки.

Ти єдиний не помився
І бруднечею лишився,
Тож забрались від бруднечі
І панчохи, й чобітки.

Я - шановний водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий!
Ледве гепну я ногою,
І покличу козаків,
Водомийники юрбою
Всі візьмуть напоготів.
Закатують, відшматують
Неохайних дітлахів.

І прочуханку жорстоку
Запровадять над тобою,
У Матвіївську затоку
Вмить занурять з головою!

Замантулив в мідний таз,
Заволав "Кара - барас!"

Тої ж миті мило, мило
Зась! - в волосся - мити зілля,
Гілля, рілля і бадилля
Підбадьорює:

"Мию, мию сажотруса
Пильно, щільно,
Чисто, густо!
Буде, буде сажотрус
Чистий, мов різдвяний гусь".

Тут мочало причвалало
І мерщій малечу мить.
Ось вовтузить, мов шибало
І волає, і ганьбить.

Від збентежених мочалок
Я мерщій, немов від палок,
І вони чимдуж загалом
Нижнім Валом, Верхнім Валом.

Я до Бабиного Яру,
Навпростець я повз кошару,
А вони - чезез мури,
Як підступи ї щури.

Тут назустріч мій коханий,
Мій улюблений кацап,
Він з Альошею і Ванєй
Прямував, неначе цап,
І мочалку, наче галку,
Він щелепами цап-цап!
А затим ногами він затупцював
І руками він мене відлупцював
"Уходи-ка ты домой", - він
мовляв,
"Да лицо своё умой", - він
мовляв,
"А не то как налечу", - він
мовляв,
"Растопчу и проглочу", - він мовляв.

Я по вулицях борснувся
підтюпцем,
Втік до водомийника кінець
кінцем.

Милом мивсь, цеберком грюкав,
Як ударник п'ятиріччя.
І багнюку, і гівнюку
Відокремив від обличчя.

Тої ж миті капелюх
Сів на мене проміж вух,
А за ним цукерок купа:
"З'їж мене, малеча любо!"
А за ними сала шмат:
"Поласуй мене, мій брат!"
Ось і зошит повернувся,
Ось і коник без візка,
І абетка з інглиш мовой
Станцювали гопака.
Шанобливий водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий
Закружляв мене у танку
І, кохаючись, мовляв:

"Ти тепер мені приязний,
Ти тепер мені люб'язний,
Тож нарешті ти, бруднеча,
Шкіромия вшанував!"

Треба, треба, треба митись
Вдень і ввечері - то ж ба!
Неохайним сажотрусам
Ой ганьба, ганьба, ганьба!

Хай живе рушниченько
пухкенький
і мило духмяне, мов ненька,
і кістковий гребінь,
і голярський камінь!

Тож мийся, підмийся, голись!
Пірнай, виринай, не барись!
У лазні, ставку, на болоті,
В Гнилім Тикичу,
що в Кам. Броді,
В Криму і в Карпатах
Усюди й завжди
Вкраїні хвала - і воді!