Розповідає мисливець, як він одного разу на ведмедя ходив:
- Зібрався, озброївся як треба і пішов я. Тільки собаку свою улюблену, Шаріка, вдома лишив, шоб ведмідь часом не роздер... Ну іду я, іду, бачу берлога. Пробираюсь по-тихенько і тут... Шум, тріск за спиною і лапа на плечі. Я обертаюсь - а там Шарік! "Милий друг, рідненький",- ласкаю його, обнімаю. А срати перестати не можу.