В казарму входить генерал, а там нема нікого.
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще? Днювальний.—
Нахмурив брови генерал: — Ви ніби впали з неба.
Невже, скажіть, не вчили вас, як діяти вам треба?
Давайте віник. Уявіть, що відбулося чудо:
Не я, а ви тут генерал, а я днювальним буду.—
І ось нагнувся генерал, немов мете підлогу,
А наш солдатик молодий крокує від порогу.
Розправив плечі генерал, приклав до шапки руку...
Солдатик браво козирнув та й відчубучив штуку.
Він генералові не дав розкрити навіть рота:
— Не треба рапорта, метіть. Робота єсть робота.