...ця історія трапилася настільки давно, шо в моїй пам'яті залишилися фрагменти, по яких я зараз і розкажу Вам страшненьку казочку на ніч...

Всім відомий вокаліст "Нірвани" Курт Кобейн мав собі за дружину відому цяцю Кортні Лав.
На жаль тривалість його життя виявилася замалою і він досить в молодому віці перейшов на той берег ріки.
Проте залишилися його пісні і звичайно ж до біса приваблива дівка Кортні Лав.
Щоб якось розфарбувати свій сум за коханим вона додумалася завести веселого песика, пуделя здається. А може який добрий дядько подарував чи на базарі віддав у "добрі руки"?... Знав би він, шо станеться з тваринкою в подальшому....
А сталося от шо.
На Заході розпочалася мода на все натуральне: продукти, туалетний папір, сорочки обовязково з льону і таке інше. Звичайно, шо народ потягся і до натуральних стосунків у плані сексу, кохання ну і дружби, звичайно!.
Наша люба Кортні Лав, можливо одягаючи піжаму перед сном напевно розглядала своє тіло в дзеркалі. І тут під впливом суспільної тенденції до натуральності в її мізках зароїлася думка: "а чого це я, ніби остання лярва понапихала собі до цицьок силіконових імплантантів? Вони ж в мене і так нівроку - від природи пружні і звабливі".
Ця думка як цвях шкрябала зсередини мізки Кортні, аж поки вона не прибігла до хірургів з вимогою "заберіть це з мене!"
Лишня копійчина лікарям ніколи не завадить, тому швиденько повитрушували вони з дівчини імплантанти і, весело перевіряючи стан своїх рахунків, віддали їй "сувеніри" на пам'ять.
Кортні Лав, як дбайлива газдиня приперла ці імплантанти до себе в хату - а раптом суспільна думка і її власна зміняться - а на поличці вже готові шарики для звабливості бюсту...
Так міркувала Кортні. Але зовсім по іншому дивився на ці імплантанти безгрішний песик...
Він бачив в них лише своєрідні цяцьки - приємні на дотик і пружні як теністи м'ячики.
Поки Кортні Лав поралася по господарству, бідний песик почав розважатися з імплантантами... А оскільки основний хапальний орган у собак до жіночих імплантантів пащека (на відміну від наших чоловічих рук), то власне ротом він і почав досліджувати дбайливо складене, проте не заховане добре господарки...
З дитинства люблю желатинові цукерки... і з дитинства давлюся ними. Проте цукерка маленька, можливості мого рота майже безмежні, тому зараз я можу писати ці рядки... На відміну від бідного песика: не розрахувавши власних можливостей і розміри силіконового бюсту, створіннячко недопроковтнуло і задихнулося причандаллям Кортні.
Ось так передчасно обірвалося молоде і сповнене сподівань життя песика...(