Я неправильно висловився. Люблю я обох однаково, але з сином у мене сильніший емоційний зв`язок, якщо Ви мене розумієте. Стараюсь зрозуміти.

Я не маю морального права Вас виховувати, хоч за професією це право мені надано, але у слова "любити" нема "сильніше" чи "слабше". Можна любити або ні. Може подобатись - це близько до любові, а все ж не любов. Можна, розуміти в більшій чи меншій мірі (якщо це стосується Ваших дітей, то краще все зробити, щоб порозумітися якнайкраще) - чого Вам і бажаю...

Да ладно... после таких фоток, она первая девочка в школе.
ей только 5 лет, еще молодая для школы;)

:)Я вірю, зрозуміло, що вірю. Дитина є дитина. Це мої спостереження за іншими. От тому й складається таке враження.

Навіть не сумніваюсь. Дивуюсь, коли кажуть - люблю більше того, чи того.

Навіть не сумніваюсь. Дивуюсь, коли кажуть - люблю більше того, чи того. В моєму розумінні, у любові немає вищого і нижчого ступеня почуттів. Люблю! - це і є найвище, найбільш гідне, найтепліше почуття! А як кажуть, що люблять менше, то це не любов, а легка закоханість, нетривка і обманлива. Краще сказати : подобається...

Була життєва ситуація : ой, синочок, ти ж мій золотенький! Мамо, а я? А ти - позолочена!...

Була життєва ситуація : ой, синочок, ти ж мій золотенький! Мамо, а я? А ти - позолочена!... В коментарі 38 я описала, як мій батько гарно оцінив ситуацію з дітьми. Він дійсно нас любив, хоч і здавався завжди суворим,вимогливим. Він не мав педагогічної освіти, але часто дивувалася з його мудрості життєвої у вирішенні психологічних проблем.

Видно через те, що люди різні - одному педагогічний дар дано, іншому - ні. Особливо страшно, коли вчителем чи викладачем стає абсолютно випадкова людина. А потім виміщає свою ненависть до роботи на дітях, калічачи їм психіку.
Ну а любов (більшу, чи меншу) діти відчувають самі.