Створив був бог мавпу. А потім дивиться — та ні, людина все ж краще. Тому він зібрав усіх мавп і наказав їм, щоби до завтра всі вони стали людьми. Цілу ніч мавпи відрізали собі хвости, голились, зрештою, як прокинувся Господь, бачить — краса!
Живуть собі люди в білих хатинках, поруч вишневі садки, хрущі над деревами гудуть…
Та раптом бачить — що це?! Декотрі мавпи все ще в лісі по деревах стрибають! Тут він як гримне на них:
— Я Господь ваш, я вас сотворив, як ви смієте не підкорятись моїм наказам?!
Мавпи спершу перелякались, поховались у кущі, аж відтак найсміливіша вилазить і каже забуханим голосом: “А ми па-украiнскi нє панiмаєм!”