Анекдот із серії "Нове - це добре забуте старе."

Радянські часи... Загальноосвітня середня школа на Західній Україні... Урок російської літератури....
Вчителька (з відвертим кацапським акцентом):
- Дети, что вам было задано на дом?
Руку тягне Петрик, після стверджуючого жесту рукою вчительки підіймається з місця й відповідає:
- Нам додому було прочитати твір Тургєнєва "Муму".
- И о чем же эта повесть?
- То оповідка про те, як жив собі німий дядько Герасим, та був унього песик - звався "Муму"...
- Петенька, пожалуйста на русском.
- Та почекайте, Марія Миколаївна, зараз Вам буде на руськом. Ото ж, жив той песик в Герасима, тішив його дуже....
- Петенька, на русском, пожалуйста!
- Буде Вам на руськом.... Та панночка не вподобала того песика й наказала його втопити. Узяв Герасим песика, шворку та камінюку й пішов до річки...
- Петя, на русском пожалуйста!
- Маріє Миколаївно, то ж майте терпіння... Ото, значить, приходить Герасим до річки, сідає з песиком у човен, пливе на середину ріки, прив'язує шворкою каменюку до тваринки, й тільки приготувався кинути цуцика у воду, як це бідне створіння й каже йому на цій бл@&ській мові: "За что?"... 8-0...