Від геніального В.Чепиноги))

Завтра осінь. І птиці вже будуть збиратися летіти в теплі края… Інтересно, вони коли повертаються навесні додому, то думають, що летять в “холодні края”, чи такого понятія взагалі не існує? І вообще, от, наприклад, у якогось полтавського лелеки є квартіра в теплих краях, тобто – гніздо. Воно пустує все літо, поки він тут? Чи може він його здає за умєренну плату якійсь прілічній сім’ї туканів? А потом шо – проганяє їх, чи як?

Було б прикольно, аби люди на зіму теж відбували в теплі края… Зараз би ми збиралися в стаї і кружляли… Але оскільки в нас крил нема, то ми б просто ходили навколо, допустім, Європейської площі з чемоданами в руках, як дураки, й курликали…

Птицям краще, бо в їх нема багажу, даже ручної кладі нема… Встав утром в гнізді, потягнувся, поприсідав трохи і полетів… Це нам треба, як мінімум, 20 трусів, двубортний піджак (який ще ніхто ні разу не одягав у “теплих краях”) книжка (так і не розкрита), плойка і кіпятільнік… А ще отдєльний чемодан з таблєтками… Бо куди б ми не їхали – їдемо боліть… Від переїдання, від перепивання, від недосипання…

Я колись сидів взимку на Мозамбіку в Африці і думав якраз про птиць… А в небі літали якісь птахи, схожі на наших лелек… І тут мене осініло! Так це ж і є оті самі “теплі края”, куди літають наші лелеки! Евріка!... Це не абстрактне понятіє “теплі края”… Це – абсолютно конкретна географія… – Прівєт лелеки, як діла? – крикнув я їм… Клац-клац-клац, - відповіли лелеки, словом все нормально, та вже додому хочеться…

Ще я думаю, це несправедливо, що деякі птиці літають в теплі края, а деякі – ні… Горобці, напрімєр, ворони або голуби зімують тут, в снігу й на морозі… Це, мабуть як у людей. Горобці, тіпа, кажуть: ми нікуди не полетимо цей год, бо нема грошей… А ворони кажуть: а ми вообще літать боїмся… І кричимо “кар-кар” від боязні висоти, тільки не кажіть нікому… А голубам ніхто не дає візи… Ну їм і тут хорошо, вдома… Хоч і холодно…

Колись, пам’ятаю, сиджу на кухні… Погода – 100 процентів мєрзості: мокрий сніг з вітром і мороз… Вечір… Вікно кухні виходить у мене на кришу сусіднього будинку. Дивлюся, а там на криші стоїть якась молода ворона. Спряталася за супутникову “тарілку” від сильного вітру. Голова похнюплена, крила опущені, сумна… Здається, навить, у неї був насморк…

Я відкрив вікно і кинув їй кусок хліба. Їж, кажу, птиця, тобі зараз калорії нужні і усілінне пітаніє, щоб пережить зиму… Вона лапою той хліб підгорнула до себе і почала клювать…

А наутро замість благодарності ця сама ворона (а може й не ця сама, може друга якась) упустила з дерева великий грецький горіх прямо мені на голову… Було больно… Ну я не думаю, що то вона спеціально так зробила. Просто впустила. Я на неї не обідився…