точно
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом,— За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом. Бо та піч — не чужа, українська то піч, І думки надиха мені рідні; То мій Луг дорогий, Запорозька то Січ, Тільки в форми прибралась вигідні. Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити його І служити, не злазячи з печі. Еволюція значна зайшла від часів, Як батьки боронились війною,— Замість куль і шабель, у нових діячів Стало слово гаряче за зброю. Може, зброя така оборонить наш край, Але й з нею прекепська робота: Ще підслухає слово якесь поліцай І в холодну завдасть патріота Та мене почуття обов'язків своїх Потягає служити народу;
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом,— За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом.
Бо та піч — не чужа, українська то піч, І думки надиха мені рідні; То мій Луг дорогий, Запорозька то Січ, Тільки в форми прибралась вигідні.
Наші предки колись задля краю свого Труд важкий підіймали на плечі; Я ж умію тепер боронити його І служити, не злазячи з печі.
Еволюція значна зайшла від часів, Як батьки боронились війною,— Замість куль і шабель, у нових діячів Стало слово гаряче за зброю.
Може, зброя така оборонить наш край, Але й з нею прекепська робота: Ще підслухає слово якесь поліцай І в холодну завдасть патріота
Та мене почуття обов'язків своїх Потягає служити народу;
Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх, Я знайшов собі добру методу. Так нехай же працюють словами й пером Ті, що мають дві шкури в запасі... І, розваживши так, я віддався цілком Праці тій, що єдине на часі. На таємних думках та на мріях палких Я роботу народну обмежу; Та зате ж для добра земляків дорогих Я без мрій і хвилини не влежу. І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їх мої очі. До письменства я кличу,— звичайно, в думках,— Щоб світило над нашою ніччю, Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках Я признав небезпечною річчю. О країно моя! я зв'язав свій язик, Щоб кохати безпечно ідею; Але в грудях не можу я здержати крик
Щоб на душу не впав мені зрадництва гріх, Я знайшов собі добру методу.
Так нехай же працюють словами й пером Ті, що мають дві шкури в запасі... І, розваживши так, я віддався цілком Праці тій, що єдине на часі.
На таємних думках та на мріях палких Я роботу народну обмежу; Та зате ж для добра земляків дорогих Я без мрій і хвилини не влежу.
І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їх мої очі.
До письменства я кличу,— звичайно, в думках,— Щоб світило над нашою ніччю, Хоч, на жаль, мати книжку народну в руках Я признав небезпечною річчю.
О країно моя! я зв'язав свій язик, Щоб кохати безпечно ідею; Але в грудях не можу я здержати крик
У годину твого ювілею. «Ще стоїть Україна! Не вмерла вона І вмирати не має охоти. Кожна піч українська — фортеця міцна, Там на чатах лежать патріоти». Слава ж нам! бо коли б дух народу погас, Не стерпівши свого лихоліття, То по йому хоч по два примірники з нас Дочекають нового століття. Слава нам! хоч би вмерла Вкраїна колись, Її слід буде легко шукати: А щоб краще навік ті сліди збереглись, Буде зроблено з нас препарати. Володимир Самійленко 28 жовтня 1898 р.
У годину твого ювілею.
«Ще стоїть Україна! Не вмерла вона І вмирати не має охоти. Кожна піч українська — фортеця міцна, Там на чатах лежать патріоти».
Слава ж нам! бо коли б дух народу погас, Не стерпівши свого лихоліття, То по йому хоч по два примірники з нас Дочекають нового століття.
Слава нам! хоч би вмерла Вкраїна колись, Її слід буде легко шукати: А щоб краще навік ті сліди збереглись, Буде зроблено з нас препарати.
Володимир Самійленко 28 жовтня 1898 р.
а где говномёт?
можно в такие карманчики пульты ложить...
можно в такие карманчики пульты ложить... это для ,,мирных,, граждан вариант
Комментариев: 8