У графському замку щорічне традиційне зібрання лицарів. Усі сидять за столом, на чолі якого графиня. П'ють, закушують, обмінюються новинами й плітками. Кожному лицареві надається можливість виступити і публічно похвалитися подвигами й успіхами. Черга доходить до наймолодшого лицаря, фактично ще хлопчика:
- Графиня, наш загін після сутички з сарацинами практично увесь загинув залишився я один і повертався до Єрусалиму. Раптом до мене вискочив величезний страшний лев, мчить і гарчить: "Р-Р-Р-Р", - я вихоплюю пістолет - ОСІЧКА, я вихоплюю шаблю - КЛИНОК ЛАМАЄТЬСЯ! Лев все ближче і гарчить: "РРРРРРРРРРРРРРРР"...
Лицар надуває щоки і аж червоніє від натуги, показуючи як гарчить лев. Лицар на хвилину замовкає, потім заявляє:
- Графиня, я відчув тугу...
Усі "чманіють" від такого запалу і мужності та самовладання. Першою знаходить що сказати графиня:
- Ну, це так зрозуміло, Ви ще молоді а лев був страшний і жахливий...
- Графиня, Ви не зрозуміли. Я відчув тугу тільки-но, коли гарчав.