Бичачі вигадки

Пасовище. На ньому бик і корова. Спека, робити нічого, бика млості б'ють. Нарешті вигадує.
— Слушай, корова, — каже, — видишь вот тот дуб?
— Ну вижу, а че?
— Делать то все-равно нечего, давай так: ти подойдешь к дубу, упрешься него рогами, а я разгонюсь і в тебя ка-ак запердолю!..
— Хм... Ну давай.
На підішла корова до дуба, уперлася рогами, потім озиртається назад (попід ноги) і бачить: на неї стрімголов несеться здоровенний бицюра. Корова, сама до себе: Ого - нет. Я че дурная - такой бичара! — і в останню мить відходить від дуба, а бик з розгону врізається головою в дуб, непритомніє і валиться на землю...
Але поволі оклигує, — бачить повз нього їжачок сіпотить. Питає бика:
— О, бицю, а ти чого це тут лежиш?
— А чьо нам, бикам, — на*бемся и лежим...