(Хай нікого з Вас, жінки, це не заболить ніколи!
У Вас хай буде інакше, як у вірші!)
А жінка плакала.
В сльозах відчай і сум.
Дощ скісний бив її в обличчя й груди,
Не бачили, під дах сховавшись, люди
Її розпуку. Не взяли на глум.
Ламала руки. Сива каламуть дощу
Ставала злішою і злішою...
- Буть жінкою й коханою не буть???
То як же це? О, Господи, за віщо?
Палюча ніжність зроджувала щем
І прагнула, так прагнула пролиться...
Ридала жінка під рясним дощем.
Грім гуркотів. Шаліли блискавиці.
Важенні хмари з півночі пливуть.
Похмурий день її плачу не вміщував...
- Буть...
