Повіджте, вуйку, ци не задарь
колись була Москва спалена,
а пак французум зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля,
як билисьте французькой плимня,
прославилисьте руськой имня
коло Бородіна.
Гий! Давно були муцні люде:
вино глушили, як верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля,
не зухабили би Москви.
Ми фурт дозаду наступали –
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
"Же чом то войско одступає?
Вояки стуйте! Доста йти...
