1. Коли повстанець керує спідером, він, зазвичай, дивиться, куди летить.
2. Перемикачі на імперських бластерах завжди стоять в положенні "МИМО".
3. Імперські винищувачі завжди рухаються групами.
4. АТ-АТ (цим усе сказано).
5. Некерований винищувач може вивести з ладу імперський флагман.
6. "Я нічого не бачу в цьому шоломі"!
7. Повстанці завжди витискають газ на повну.
8. Броня штурмовиків не захищає їх навіть від каміння.
9. Велика плинність кадрів.
10. Немає мотивації до успіху (успіх призводить до підвищення, а підвищення врешті-решт приводять у пряме підпорядкування до Вейдера).

Сидять зять з тещею, пельменні їдять.
Зять один візьме, теща два.
Зять два – теща три.
Зять 3 – теща взяла чотири і подавилася.
Теща здавленим голосом:
- Зятьок, поплескай!
- Браво мамо, браво!!!

Очевидці стверджують, що на краш-тесті БілАЗа, бетонна плита намагалася відповзти...

Курити легкі сигарети – все одно, що намилювати зашморг дитячим милом.

Парадокс, але в метрополітені, в ранкові години пік, 50% пасажирів, що спізнюються на роботу, на перевірку виявляються старенькими бабусями з сумками на коліщатках, розсадою в руках і кішками в кошиках…

У перукарні учень стриже клієнта. Неподалік стоїть перукар-наставник і крадькома спостерігає за роботою учня.
Учень – клієнтові:
- Ой, вибачте, я вас порізав.
Клієнт не встигає нічого сказати як підлітає наставник і з криком: "Коли ж ти навчишся стригти"!? - намагається відважити ляпаса учневі, але той вправно ухиляється і наставник, промахнувшись, потрапляє по клієнту. Потім вже палкі вибачення і стрижка триває.
Через якийсь час учень - клієнтові:
- Ой, вибачте, я вас знову порізав.
І ситуація повторюється. Крик наставника, спритний ухил учня і наставник, промахнувшись, знову б’є по голові клієнта і знову палкі вибачення.
Так відбувається кілька разів поспіль.
І ось укотре учень – клієнтові:
- Ой, вибачте, я вам кінчик вуха відрізав.
- Майстер бачив?
- Ні.
- Викинь у вікно!

Один ведмідь був совою. Він лягав спати не пізньої осені, як усі нормальні ведмеді, а раннім літом. А взимку блукав по лісу, голодний і незадоволений, і скаржився на життя, яке до нього несправедливе. І на світ, в якому все краще – жайворонкам.

Не так страшна криза, як ті, хто нам про неї розповідає.

Сучасна церква має таке ж відношення до Бога, як касир театру до мистецтва.

Якщо поспостерігати за мавпою, виникає підозра, що вона знає як стати людиною, але не хоче цього робити...