Місяць травень в білому цвіту
Пелюстки обтрушував сріблясті.
Я лежав під вишнею в саду
І тихенько міркував про щастя.
Щастя, це ж воно не просто так,
Це не якось-десь і не аби що,
Щастя, це немовби віщий знак,
Тільки кимось посланий нам звище!
Щастя, це як вдуєш грам сімсот
І, заївши салом з пампушками,
Можеш розказати анекдот
На фуршеті з гарними жінками.
Щастя, коли в тебе всюди блат,
А у штанях — бойова пружинка,
Щастя, коли маєш сто дівчат,
І лише одну та чесну жінку,
Щастя, коли ти великий чин
І до того ж не в старому віці,
Коли ти сідаєш в лімузин,
Або б'єш підлеглого по пиці.
Щастя, коли інші спину гнуть,
А до тебе ніби липнуть гроші,
Щастя, коли всі тобі несуть,
Лиш за те, що ти такий хороший.
Але якось ти ідеш кудись,
Раптом з неба падає цеглина,
З усієї сили в тім'я – блись!
І нема щасливої людини.
Тож виходить так, що на біду,
Щастя отаке дається звище?!
Ні, вже краще я отут, в саду
Полежу тихенько і посвищу