Немного театра, который не виден зрителю

Коли зима надвечір входить в місто,
Усі жалі вкриває синій сніг.
Спалахують вогні. Немов намисто,
Видзвонюють і котяться у ніч.

І ви, мій друже, знову, мов дитина,
Рятуючись від смутку й самоти,
Купуєте ялинку, апельсини,
Якісь прикраси, дощик, серпантин…

Зоря стоїть над світом – і не гасне.
І спогади світлішають. І вам
Так хочеться повірити у казку –
Дитячу казку світлого Різдва

Група іноземних студентів, що закінчили український виш, наостанок гуляють Киевом. Улюблений викладач, шо гуляє з ними, говорить, мовляв, может, у кого які питання лишились нез’ясованми, то питайте, доки є кому відповісти. Один хлопчина задумливо так:
- От ми весь час вчили українську. Але вона така багата, складна... Стільки ще незрозумілого. От, приміром, слова "горе" і "біда". Між ними явно є різниця, але - яка?
- Ну як тобі пояснити... От пам’ятаєш ту бабу, що над Дніпром стоїть? Якщо хтось з наших урядовців туди залізе, впаде і вб’ється, то це буде всенародне горе.
- А біда?
- А бі...