Літо. Приїхав я до дідуся з бабусею в село на канікули разом із собачкою, якого нещодавно підібрав на вулиці, аж дуже мені він сподобався. І слід відзначити, що песик був "Дворянської" крові, простіше кажучи, дворняга - Шарік. Він був дуже цікавий і непосидючий.
А через дорогу жили наші сусіди, і у них був улюбленець - кролик Кеша якоїсь рідкісної породи, білий і пухнастий. Коштував він 300 доларів. Сусіди його дуже любили, годували по-особливому, чесали ... Клітка з кроликом стояла в саду, і Шарік часто там крутився - вивчав дивного
звіра.
І ось одного разу сиджу я на веранді, і раптом бачу - біжить мій пес - весь в бруді, в землі - і тягне в зубах того самого дорогого кролика - дохлого і грязного. Ну все, думаю, кранти! Добрався-такидо Кешки! Відразу згадалися 300 баксів - де я візьму такі гроші ...
Тоді мені прийшла в голову ідея: відібрав кролика, покарав собаку і став відмивати нещасного Кешку шампунем. Потім висушив його феном, розчесав, і тихенько-тихенько - став пробиратися на сусідську територію. Посадив кролика в його клітку, намагаючись надати йому природню позу,
і для правдоподібності сунув йому в зуби морквину. Потім швидко повернувся до себе і сиджу - чекаю, що буде далі. Година проходить, друга, третя ...
Раптом - стук у двері. Відкриваю - на порозі стоїть сусід - білий як крейда, очі квадратні ...
Ну, думаю, почалося! А сусід каже:
- Петрику, уявляєш - вчора помер наш Кеша, ми поховали його в саду... А зараз я дивлюся - він сидить у своїй клітці і, як ні в чому не бувало, їсть моркву ... Петрику, у тебе є валідол?..