«...крім ряду чеснот, мають енітимури й істотну ваду: вони схильні до агорафобії, тобто боязні відкритого простору. Поза тісними стінами горяни відчувають панічний страх, запаморочення та розлад серцевого міхура. Тому окремих раґнаритів змалечку готують для зносин із зовнішнім світом, змушуючи жити в особливо широких кавернах. З п'яти років їх виводять з ущелини на плато, поступово збільшуючи термін перебування: спершу в найтемніші ночі, потім - при світлі Місяця й зірок, далі в сутінках, і нарешті вдень. Знаряддям допомоги тут є шори, на кшталт кінських, які звужують поле зору подібно до стін рідної ущелини. Навчивши героїв подорожувати в закритих візках і навіть верхи, як останнє випробування селять енітимура в містечку на рівнині, примушуючи жити там від місяця до трьох, і стежачи, щоб не ховався він у чотирьох стінах, а виходив надвір і спілкувався з місцевими жителями.
Лише в останні десятиліття раґнарити почали укладати шлюби з людьми із зовнішнього світу. Діти від таких шлюбів, як правило, істотно поступаються корінним горянам у спритності скелелазіння, зате зовсім не схильні до агорафобії...»
_________________
З книги Генрі Лайона Олді "Обитель героїв".