Були, були на сонце сподівання,
Та раптом темна хмара надійшла,
І серце вкрила прохолодь чекання
І на душі поменшало тепла.

Де пахкотіли трави-медоноси -
Запахло гірко духом полину.
Вже соловей не п'є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.

А що знайдеш, а що загубиш,
Ніколи не вгадаєш,
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш.

На самоті смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим чого нема.
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькома.

Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано - приймаємо як є,
І тим себе втішаємо в шукані,
Що десь комусь нас може не стає.

Михайло Ткач