Загалом я баришня вихована. І мене мама з дитинства привчала поважати старість. Але іноді ця повага тяжко дається. Або - у складних ситуаціях - не дається взагалі. Різна буває старість, да.
Їду я нещодавно в тролейбусі. На одній із зупинок, коли він уже збирається зачинятися й відчалювати, помічаємо, що до нього сайгаком скаче бабулька. З чувальчиком на плечі. Просимо зачекати. Бабулька тим часом набирає швидкість і в тролейбус стрибає з такої відстані - легкоатлети відпочивають. Після чого гепає чувальчик на підлогу. Тролейбус злегка підстрибує. А далі бабулька (навіть не захекана) жалісно мовить: "Уступітє бабушкє мєсто!" Дай їй, Боже, здоровлячка, звичайно, і довгих років життя... Але я б той чувальчик не те що бігцем - просто нести довго навряд чи з могла б. Старості ріспєкт )))