Більшість із нас чекає чогось неймовірного і романтичного. Дуже
хочеться, щоб саме у цей день ніхто не був самотнім, щоб поруч з кожним
було кохаюче серце.
Чи помічали ви, що більшість казок закінчується
однаково: «...вони одружилися, жили довго і щасливо». Невже тоді казка
закінчується? Ні! Як доказ, хочу розповісти історію одного кохання.
Вони
познайомилися, коли кожному з них було лише сімнадцять, зовсім юні, але
вже здатні на високі і щирі почуття. Вона була студенткою Київського
національного університету ім. Т.Г. Шевченка (КНУ), він – студентом
Дніпропетровського гірничого інституту. Між ними були кілометри, але їх
поєднувала невидима нитка, яку більшість звала коханням. Це почуття
пройшло через усе: довгі розлуки під час навчання, згодом – службу в
війську. Коли коханню було вже сім років, вони одружились. І це,
здавалося, звичайне студентське весілля поєднало два які
вже давно билися разом.
Та після одруження – знову розлука. Вона
отримала направлення на Донбас у м. Макіївку, він – закінчував навчання.
Між ними знову були кілометри. Зустрічатися могли лише у вихідні.
Згодом у подружжя народилася донька. Жилося нелегко, адже рідних у
Макіївці не було, та їхнє кохання пройшло і через це.
Минув час, і
вони вже були разом, між ними зникла відстань. Родина оселилась у
Коростишеві. Згодом народилася ще одна дитина – хлопчик. Буденність днів
не змогла вплинути на кохання – романтика лишилася. Майже кожні вихідні
вони подорожували всією сім’єю, тоді це не було так важко робити. Було б
бажання. І вони його мали. А ще була природа, вітер... і молодість.
Вони побували у Каневі, Молдові, Білорусі, часто їздили в Крим, на
Кавказ.
У буденні дні була робота, а ще діти, яких вони виховували.
Чоловік брав більш активну участь в організації дозвілля дітей:
вигадував нові ігри, фантазував, а дружина займалась їхнім навчанням. І
це дало свої плоди: діти закінчили школу з золотими медалями, навчалися в
КНУ, зараз мають власні сім’ї.
...Діти виросли, з’явились онуки, а
родина стала ще міцнішою, вбачаючи секрет сімейного щастя у коханні,
взаєморозумінні, спільних інтересах, умінні іти на компроміси.
Разом
вони уже тридцять сім років. Чоловік на пенсії, а дружина працює у
школі. Здається, що за ці роки нічого не змінилося. Вони разом, вони
люблять і поважають одне одного. Тільки замість дітей дідусь тепер із
гордістю веде до школи свою маленьку внучку. І дуже хочеться, щоб ця
казка не скінчилась.