Щодо другої частини Вашого посту, то, зрозуміло, наївно було б вважати, що наявність серед армії окупантів випадків людяності автоматично робить благом саму окупацію. Звичайно, такого бути не може. І ніяким чином не слід вважати німецьку окупацію кращою за совєцьку. Аксіома: треба боротися з усяким окупантом, незалежно від того, чи він цивілізований із Європи, чи дикий із Азії. І у будь-якій війні найбільш страждає населення на окупованій території. І від загарбників, і від "своїх" типу червоної партизанки, і, хоч і меншою мірою, але теж (такі випадки теж були, через помилку або спровоковані, але були) від тих, хто боровся із націонал-соціалістами та інтернаціонал-соціалістами. Тому що у місцевого населення немає автомата, але є їжа і тепла хата, а у солдата (будь якого) - тільки автомат.

Щодо першої частини посту, то у мене гостре відчуття справедливості. У юності, коли для всіх моральний кодекс будівника комунізму був ледь не посміховиськом, я мав його за принцип свого життя. Тому і пішов із відмінним атестатом на завод робітником, першу зарплату - у Фонд миру і пам"ятник на Поклонній горі. Армія - добровольцем на війну. Оце були мої університети ще задовго до Університету ім. Шевченка. Там мене життя і повчило. Там я побачив комуну ізсередини. А ще мама з батьком почали без старху розповідати про своє життя у селі та на будовах повоєнного Києва. А хіба мало ми за 25 останніх років дізналися правди про злочини інтернаціонал-соціалістів та їх главарів? То які ще можуть бути інші погляди щодо них?

До речі, вважаю, що саме кпсс і кгб про_рали (вибачте на слові) совдепію.