Та я навпаки якраз, ніж ти, думаю - навіть страшно, що якщо знайдеться той, з ким взаємно захочеться бути разом - доведеться народжувати. А "для себе" - не хочу стовідсотково, ну може не 100, а 95-ти відсотково

Та я навпаки якраз, ніж ти, думаю - навіть страшно, що якщо знайдеться той, з ким взаємно захочеться бути разом - доведеться народжувати. А "для себе" - не хочу стовідсотково, ну може не 100, а 95-ти відсотково
якщо всі так, то люди переведуться. Жартую...
А в кожному жарті є лише частина жарту, бо призначення Жінки на цьому світі і є ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ - це ж наша вийнятковість і перевага, що ми МОЖЕМО родити, дарувати життя, а вони от такі сильні, та без нас би перевелись;)

А коли розумієш, що не зможеш дати дитині того, що вона варта, просто тому, що не зможеш? Я не дуже жіночна, не люблю куховарити, прати-підмітати, ненавиджу гостей, і господиня з мене неважнецька... НЕ МОЄ, розумієш? А дитині потрібна МАМА, а не "майже тато" який вічно в справах і вважає, що тільки таким життя є цікавим. В мене така мама, така і я. А я своє дитинство пам’ятаю.

А коли розумієш, що не зможеш дати дитині того, що вона варта, просто тому, що не зможеш? Я не дуже жіночна, не люблю куховарити, прати-підмітати, ненавиджу гостей, і господиня з мене неважнецька... НЕ МОЄ, розумієш? А дитині потрібна МАМА, а не "майже тато" який вічно в справах і вважає, що тільки таким життя є цікавим. В мене така мама, така і я. А я своє дитинство пам’ятаю.Та ні, я не вговоряю. Для мене теж кухня не в радість, і нічого майже не вміла, коли вийшла заміж, і інтернету не було, щоб навчив... Та хотілося догодити тим, хто поряд, пізнати свої можливості, розкрити скриті таланти. Я взагалі люблю експериментувати;)

Та я смачно готую. Коли хочу - раз в місяць. І прибираю і перу я зі знанням справи і вміючи. Раз в місяць, як є натхнення. Але ніщо в світі не здається мені таким повним марнуванням часу, як проводити щодня кілька годин на кухні і з віником. Просто бісить(!!!!) коли розумієш, ЩО можеш і чим займаєшся. А щоб кожного дня... Я взагалі до недавнього часу жодного чоловіка і стосунки не ставила вище справ - спочатку вони, а якщо вміститься - тоді побачення. Якщо не вміщається "між і між" - побачимось колись іншим разом. І маю розуміння того, що мене рватиме навпіл і бажання дати максимум материнської турботи дитині і жіночої чоловікові, і те, що робить моє життя мені цікавим - справи.

Коли вже було у мене двоє моїх дітей і третє свекрушине(я про чоловіка, бо він одиначок), то я теж не раз страждала, що навіть не лягаючи спати по три ночі підряд і дозволяючи собі десятиліттями спати не більше 2 год на добу, - і то не могла всього задуманого огорнути, - розривалась на атоми заради сім"ї, і не було шкода часу. Але коли мені один, що так і не став дорослим, сказав, що у нього всі ці роки не було сім"ї,то я його щиро пожаліла,бо мені сім"я приносила не лише клопоти,але і незмірну радість,коли у нас були маленькі досягнення,будь то перший зубчик чи перше кохання;)А воно поряд,виявляється,жило для СЕБЕ,чекаючи,поки його розважать...сиротинка.Тому я так і томилася,що тягла за двох: за маму і тата... І що дивно??? - Не жалію, хоч,може,не все встигла, зате повнокровно стараючись.

А я не хочу "за двох" - знаю, бачила, що воно таке.. Цього ніхто не цінує насправді. Більше того - я хочу бути тією, кого цінують, кого люблять і ким гордяться. Жінка, яка "за двох" в сім’ї - рідко це має. Важка тема, для мене.

А я не хочу "за двох" - знаю, бачила, що воно таке.. Цього ніхто не цінує насправді. Більше того - я хочу бути тією, кого цінують, кого люблять і ким гордяться. Жінка, яка "за двох" в сім’ї - рідко це має. Важка тема, для мене. світ на сім"ї не закінчується. Можна бути шанованою в суспільстві, і недооціненою в сім"ї і навпаки. Тут уже кожен має право на вибір;). Прошу пробачення, що навіяла сумні спогади. :-*Як казав Сократ, - женишся вдало - будеш щасливий, а візьмеш собі пару не для щастя - станеш ФІЛОСОФОМ. Адже його Ксантіпа була дуже сварливою жінкою*lol**lol**lol*

Звикла докладати всіх зусиль і отримувати максимум на виході А просто - не можу суміщати подібне, буду і там і там мати відчуття або провини, що не встигаю все і як треба, або невдоволення, бо не докладаю всіх зусиль, розділяючи їх надвоє. Для такої перфекціоністки і трудоголічки як я - це прямий шлях до депресії.

Звикла докладати всіх зусиль і отримувати максимум на виході А просто - не можу суміщати подібне, буду і там і там мати відчуття або провини, що не встигаю все і як треба, або невдоволення, бо не докладаю всіх зусиль, розділяючи їх надвоє. Для такої перфекціоністки і трудоголічки як я - це прямий шлях до депресії.
З роками перфекціонізм трохи притупляється, хоча про ставлення до праці цього сказати не можна, але з часом і з працею стає інакше, бо сили вже не ті:(