За віконцем весна розквітала

Небо повнилось першим дощем.

Я стояв і нарізував сало

Величезним кухонним ножем

Ніж ходив у руках методично

І чомусь пригадалось мені

Безневинне таке й симпатичне

Ніжне тіло тієї свині

Пролетіло життя мов хвилина

Добрим словом ніхто не зігрів,

Що ти бачила, бідна скотина,

Лиш корито та засраний хлів.

І тоді, мов обрікши на муки,

Хтось встромив в твоє серце ножа

Ти збагнула, що люди тварюки,

І твоя відлетіла душа.

Ти далеко тепер, моя бджілко,

У своїм, у свинячім раю,

Я ж на кухні сиджу,

П'ю горілку

І тебе потихеньку жую.

Я не злодій, не кат, не злочинець.

В мене друзі, робота, сім'я,

Та який же я, бля, українець
Якщо сала не їстиму я.