Є такі історіїї, які російською не розкажеш. Ці ось мені здарувала мама подружки - вона вже 12 років працює в Італії. Взагалі, наші люди там помітні. Хоча б тому, що їдуть туди з метою знайти роботу, не знаючи ані жодного слова мовою ккраїни, до якої намилилися. З чого й починаються "нові пригоди українців в Італії".

Історія перша. Одна жіночка знайшла собі роботу - доглядати діда-паралітика. Обов’язки включали в себе відвідування лікарні з метою відстеження стану здоров’я дідугана. І от у перший же день, сяк-так добравшись до тієї лікарні, пхає наша тендітна пані крісло з дідом коридорами у пошуках потрібного кабінета. Вони явно запізнюються - мовне питання дається взнаки. Тож пані потроху збільшує швидкість. Ралі Париж-Дакар нервово курить... Крісло несеться, ледь входить у повороти... І тут нещасний дідо починає верещати: "П’яна! П’яна курва!!!" Тьотя в шоці. Вона ж така хороша, порядна... Чого раптом курва? Та ще й п’яна? Вже потім їй пояснили: "пֺяно" - "тихо", "курво" - "поворот"... Дідок просто "обережніше на поворотах" просив...

Історія друга. Інша пані влаштувалася доглядати бабцю. Мови теж не знала. Мала номер телефона родичів. І от за пару днів уночі бабця помирає... Ясно, у тьоті шок: що робити? Набирає номер... а що ж казати? Вона взагалі італійською одне слово знає - "бабця". І от, з плачем, говорить у трубку: "Бабця... Гітлер капут!". Найсмішніше те, що родичі її зрозуміли.