Газети тих днів повідомляли, що, коли німці почали наступ, в Мінську «рада народних комісарів у західній області почала організовувати загони для захисту міста. Однак, дізнавшись про наближення ворога, ця охорона зараз же кинула свої пости і кинулася до вокзалів, беручи поїзди нападом. Жителі замкнулися в домівках, у місті згасла електрика.
О 12 годині ночі в місто вступили німецькі війська».[4] Люцина був узятий наступним чином: у містечко «прибуло з Режіц всього 42 людини у двох вагонах. Німці були дуже стомлені і насамперед вирушили до буфету, де щільно закусили». Після чого ними був „затриманий ешелон солдатів, який готується до від'їзду. Німці вишикували солдатів у шеренгу на платформі, відібрали в них рушниці й заявили: «Тепер ви вільні. Марш, куди хочете, тільки паровозів не отримаєте»“[5].
У статті «Важкий, але необхідний урок», опублікованій в «Правді» 25 лютого, Ленін так характеризував ситуацію тих днів:
"Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство (…) У Радянській республіці немає армії."
Вітаю зі створення армії, яка потім розстрілювала тисячі людей в Києві . . .
Комментариев: 75