Хроніка подіј: чорниј кіт перетнув дорогу бабі з порожніми відрами. Обоє померли на місці.

Три подружні пари: французи, пара з Ірландії та з Польщі обідають за одним столом.
— Передај мені, будь ласка, солодке, солодка моя! — звертається до дружини француз.
Щоб не відставати від француза у ввічливості, ірландець звертається до своєї жінки:
— Якщо можна, налиј мені в розетку меду, медова моя!
Здивувавшись каламбуру, поляк просе свою малжонку:
— Будь люб’язна, поклади мені на тарілку окіст, свине!

Суддя пом’якшив вирок, вимовив јого ласкаво, по-доброму!

Суд. Суддя — білявці:
— Чом ви отруїли сусідів?
— Мені в крамниці сказали, що краще труїти тарганів разом з сусідами.

Помира стариј євреј, на останньому подиху:
— Де моя дружина?
— Я поруч, милиј!
— Де мої діти?
— Ми тут, тату!
— А онуки мої теж тут?
— Тут, дідусю!
— А світло на кухні чому горить???

Одна подружка скаржиться іншіј:
— Мені чоловіки говорять, що їм зі мною нецікаво, вони говорять, що мені треба поповнити свіј силікон.
— Віро, не силікон, а лексикон!

На питання, чому він не бере участь в біјках у Верховніј Раді, Віталь Кличко відповів: «Безкоштовно? Та ви збожеволіли? За один герць, я зазвичај отримую 10 мільјонів долярів. У середньому, я завдаю 100 ударів. Отже що міј удар коштує 100 тисяч долярів! А хто мені їх сплате?».

Кокетлива пані повідомля про свіј вік:
— Моєму чоловікові вже 50. Між нами різниця в 20 років.
— Поздоровляю!
— З чим?
— Ну, як же, для своїх 70 років ви виглядаєте дуже непогано!!!

Зима. Мороз -20 °C. Їду з дружиною в автобусі. Навпроти — моя спудејка (я викладач у ВНЗ) з якоюсь подружкою. Не вітається. Сидить, базіка. Хвилин за 5 дивиться на мене ј каже: «Јој! Андрію Петровичу! А я вас удягненим не впізнала!».

Жінка розповіда подрузі:
— Учора входжу до підїзду, а там маніяк!
— Ој, страхіття яке!
— Ось-ось! Він так само сказав!